З приводу гасла “Хай живе Червона Армія!”

Не варто перегинати ціпок…

перекладено з 1917 No. 5

З часів формування нашої політичної тенденції, 6 років тому, полеміка з іншими лефтістами по Афганістану оберталася навколо основного питання, а саме: в якому напрямку направити наші списи, чи до підтримуваних імперіалістами моджахедів, чи до Радянської армії. Гасло “Хай живе Червона Армія в Афганістані!”, що ми успадкували у Спартакістської Ліги, не залишало сумнівів у правильності нашого аналізу. Але радянське зрадництво в Афганістані, що розкрилося незабаром, продемонструвало, що гасло не виправдало себе. Продовжувати вітати в цій ситуації Радянську армію було б абсурдно; але кожний з попередників-сталіністів Горбачова точно так запросто міг би здійснити те ж зрадництво. Таким чином, ми повинні прийти до висновку, що необхідне більш чітке розуміння троцькістських критеріїв оцінки воєнних дій Радянської бюрократії; по-перше, це запобігло б  прийняттю  помилкового формулювання, та, отже, запобігло б нас від необхідності відмовлятися від нього у випадку відступаючої Радянської армії. Правляча сталіністська каста в Радянському Союзі продовжує здійснювати контрреволюційні зрадництва, за рахунок своєї влади в межах структури колективізованої власності, встановленої Жовтневою революцією. Радянський Союз, крім цього, є об’єктом непримиренної ворожості імперіалізму. Перед загрозою капіталістичної агресії сталіністська бюрократія не може захищатися без одночасного захисту, і в деяких випадках поширеного географічно, усуспільнених форм власності, на яких, власне, ґрунтується її панування. Троцькісти, розглядаючи ці форми власності виходячи з історичної ролі робітничого класу, тим самим однозначно визначають своє місце на тій же стороні барикад, що й сталіністська бюрократія, у випадку будь-якої військової конфронтації з імперіалізмом. Але військова підтримка Радянському Союзу аж ніяк не має на увазі солідарність з бюрократією, чи з її методами як, наприклад, підтримка страйку ПАТКО в 1981, що припускає підтримку бюрократичного апарата Лейн Кіркленд та АФТ-КПП, чиновники яких зрадили страйк. Як ми вказуємо на те, що профспілки можуть стати більш сильними за рахунок зміщення існуючої зрадницької верхівки  революційними активістами, аналогічно ми стверджуємо, що тільки за допомогою вигнання сталинистских бюрократів, прогресивні соціальні перетворення, втілені в деформованій робочій державі, можуть бути послідовно відвойовані. Національної ізольованості, зрадництву та презирству до мас сталіністів ми протиставляємо нашу власну програму робочої демократії та революційного пролетарського інтернаціоналізму. Таким чином, військова підтримка сталинистам проти імперіалізму не має на увазі ні на йоту політичної підтримки їм та їхнім методам за рахунок відступу від нашої програми. Інцидент із гаслом “Хай живе Червона Армія в Афганістані!” є наслідком невміння розрізнити політичну підтримку від військової. Радянська армія (яка з 1946 року “Червоною Армією” офіційно не називається) – військова рука Кремлівської бюрократії. Політика армії є політикою цієї бюрократії. Отже, її роль, по суті, суперечливаі, подібно ролі безпосередньо самої бюрократії. Оскільки російська армія захищає Радянський Союз від імперіалізму (а це була дійсна мета вторгнення в Афганістан), ми на її боці у військовому відношенні. Якщо це вторгнення знищує репресивні соціальні структури і перетворює їх у колективізовану самокеровану власність на місцях (а це, безсумнівно, було  можливо зробити в ході російського втручання), ми підтримуємо подібні міри. Але підтримка Радянської армії поза контекстом критики (тобто, іншими словами, “вітання”) поставило б нас у положення необхідності принести вибачення за сталіністів, коли вони пристосовуються до соціального статус-кво чи починають боягузливий відступ. І, взагалі, їхня позиція по Афганістану не є дивною. Деякі прихильники Спартакістської Ліги стверджують, що гасло “Хай живе Червона Армія!” був просто яскравим свідченням надання військової підтримки радянським силам проти істерії холодної війни, що зросла негайно після втручання. Насправді необхідно вказати, що Спартакістська Ліга припускала можливість радянського зрадництва під час висування гасла. У той час як передбачувані вірнопіддані промосковської Комуністичної партії в жаху шукали місця, куди б сховатися, СЛ навмисно висунула кутасте формулювання перед обличчям хвилі антирадянщини, що охоплювала Америку. Можливо, це похвально,  але немає ніякого сумніву в тім, що узяте окремо та зрозуміле буквально, гасло має на увазі загальне політичне схвалення радянської ролі в Афганістані. Як писав Троцкий, “Для того, щоб ці два варіанти “захисту СРСР” (сталіністів і Четвертого Інтернаціоналу) не переплуталися у свідомості мас, необхідно чітко знати і точно формулювати гасла, що відповідають конкретній ситуації» (У захист марксизму). Заклик до “військової перемоги Радянської Армії” щодо конкретної ситуації в Афганістані поставив нас на сторону барикад Радянського Союзу  без того, щоб прийняти будь-яку відповідальність за сталіністські зради.

Політичні бандити та радянський дефенсизм

Більшовицька Тенденція, багато членів якої прийшли зі Спартакістської Ліги (СЛ), простежила деградацію СЛ від справжньої демократично-централістської організації в організацію культу лідера, якою вона і є сьогодні. У Спартакістській Лізі, де демократичний централізм не застосовується, але і не є скасованим законом, політична лінія встановлена декретом зверху, а навіть найпомірніше внутрішнє інакомислення часте приймається як свідчення нелояльності до режиму Джеймса Робертсона, Національного Голови та “незрівнянного лідера” СЛ.

Щоб відхилити критику деспотичного внутрішнього режиму, Робертсон звичайно затверджує, що його критики таємно плекають підступні плани, а рухає ними бажання відмовитися від захисту Радянського Союзу. Тому було цілком передбачуваним, що СЛ схопиться за нашу критику гасла “Хай живе Червона Армія” як “свідчення” того, що ми апріорі є лише тільки гнилими антирадянськими ренегатами. Як тільки ми висловили  критику цього гасла на форумі Троцькістської Ліги Канади (Канадські Робертсоністи) у Торонто, як СЛ відправила до друку свою статтю під заголовком: “БТ каже: не вітай Червону Армію в Афганістані” (Робітничий Авангард, 25 березня). У цій статті відзначається, що наше відмовлення від “Хай живе Червона Армія!” є доказом твердження, що ми збираємося відмовитися від радянського дефенсизму на користь шахтманізму. Крім цього було сказано, що нашою метою є агітація за нашу позицію так, як “БТ готується заснувати свою позицію у Третьому Таборі”. Усе це супроводжувалося эклектично підібраними аргументами, настільки фрагментарними та лицемірними, що просто нерозумно на них відповідати. Ми, однак, зобов’язані спробувати. Стаття базується на помилковому протиставленні: або ми приймаємо формулювання “Хай живе Червона Армія в Афганістані!”, або  заперечуємо суперечливу природу Радянської бюрократії та маємо на увазі, що вона, по своїй суті – “наскрізь   контрреволюційна”. З цього приводу цитата: “БТ “зникає” суперечливий характер сталіністської бюрократії. Вони вважають, що сталінізм є контрреволюційним у всіх своїх проявах аж до самого ядра”, – от коротке і красномовне вираження позиції БТ, що спочатку з’явилося як однобічне формулювання під час внутрішньої боротьби у лавах Соціалістичної Робітничої Партії з просталіністськими ліквідаторами Корана Кларка у 1952-1953… [БТ] віддає перевагу образу несамовитого, монолітного сталіністського тоталітаризму”. Порожня аргументація. Немає просто ніякої підстави робити такі висновки з того, що ми сказали. Сам по собі гасло “Хай живе Червона Армія!” затушовує суперечливі фактори, споконвічно властиві Радянсько-Афганській політиці. Робітничий Авангард від 25-го березня визнає, що, на відміну від Другої Світової Війни, у який Радянський Союз мав намір розтрощити нацистських загарбників: “… радянська бюрократія дійсно ніколи не намагалася перемогти в Афганістані, тому що відмовилася здійснювати соціальну революцію. Один буржуазний коментатор недавно визнав, що “Радянська Армія ніколи не затвердиться цілком в Афганістану”.  У цьому контексті “Хай живе Червона Армія!”  означає “Ура армії, що не розбиває ісламську реакцію!” чи “Ура армії, що НЕ МАЄ НАМІР розбити ісламську реакцію!”. Ймовірно, “яскраве” свідчення, але про що воно свідчить?

Протиріччя сталінізму

Зауваження Спартакістів про те, що наша критика гасла виходить зі зневаги  суперечливої природи сталінізму має сенс лише у випадку дуже специфічного представлення про ці протиріччя. Чи не має на увазі СЛ тим самим, що радянський мілітаризм втілює в собі “прогресивну” сторону сталіністської бюрократії на противагу цивільному апарату Комуністичної партії, що уособлює її консервативну сторону? Узявши цю передумову за основу в гаслі “Хай живе Червона Армія!”, можна побачити спробу використовувати “протиріччя” радянської правлячої касти за допомогою врегулювання лівого крила бюрократії (військових) з його правим крилом (Політбюро). Радянський офіцерський корпус та Політбюро КПРС – невід’ємні частини сталіністської правлячої касти, прямо підлеглі останнїй. У межах обох груп, крім того, є різні політичні відмінності, включаючи постійні напружені відносини між “помірними” та “консерваторами”, так гаряче улюблені західними кремлінологами. Але розходження між цими угрупованнями просто тактичні і перехідні. В іншому політичному перегрупуванні ті, хто доводили необхідність більш тривалих термінів перебування в Афганістану, можуть стати найбільш голосистими захисниками капітуляції, і навпаки. Троцькісти не роздають карт-бланш на підтримку якогось із крил бюрократії. Радянська бюрократія – не “монолітна” ні в якому змісті. У цих межах існує безліч різних видів фракцій та пересічних думок, як у будь-якому політичному формуванні. Індивідууми, віддані справжньому більшовизму (типу Ігнаса Рейсса) можуть іноді виявитися в її лавах. Далі, бюрократія – неміцна та непостійна каста, та цілі її секції могли переходити на сторону робітничого класу в ході політичної революції в деформованих робітничих державах. Щось подібне трапилося в Угорщині в 1956. Але, у цілому, та у відсутності підйому пролетарського руху, бюрократія зайнята тотальною експлуатацією своєї політичної влади. Протиріччя радянського суспільства побічно відбиті в боротьбі серед різних фракцій бюрократії, але така боротьба відбувається у рамках загального для всіх прагнення – зберігати існуюче бюрократичне правління. Фундаментальне протиріччя деформованих та здегенерованих робітничих держав складається в протиріччі між соціальною основою колективізованих економік та паралізуючою монополією сталіністами політичного прийняття рішень, що, у свою чергу, є причиною усіх видів перекручувань та нелогічності в процесі планування  і, таким чином, сковує економічний та соціальний розвиток. Це протиріччя не може бути вирішено тріумфом жодної з бюрократичних фракцій, а лише тільки шляхом повалення робітниками усієї паразитуючої сталіністської касти, тобто за допомогою політичної революції. Спартакістська Ліга, звичайно, стверджує, що цілком згодна з цим та підтримує троцькістську програму політичної революції в деформованій робітничій державі. Проте логіка їхньої полеміки з нами говорить про інше. Чи може означати ліво/праве диференціювання між радянською військовою та іншою частиною правлячого шару припуск, що СЛ залишає надію в серцях радянських робітників на те, що має сенс покладатися на одну з бюрократичних фракцій, замість того, щоб самотужки рятувати СРСР?  Керівництво СЛ ще не відповіло на це питання остаточно, можливо  навіть самим собі. Але, перефразуючи недавню полеміку в Робітничому Авангарді, є ймовірність того, що деякі з карт були ненавмисно викладені на стіл.

Де Джимстаун?

Дегненрація революційної організації не відбувається раптово. Тільки лише під тиском подій і в спарингу іншими політичними тенденціями апетити ревізіоністів поступово . З початку антирадянського хрестового походу Рейгана, Ліга правильно – позицію. Але до цього часу дегенерація внутрішнього режиму була вже не в першій стадії розвитку. це була справа часу, та,   повести за собою робітничий клас, організація поглядала навколо в пошуках інших сил, здатних виконати цю . У період політично застійних 1980-их, показувати ознаки ковзання від Радянського до деякої близькості режимами. Зсередини зменшення кількості членів не приймало форму чітких політичних заяв, але, проте, не було помилковим. На стінах Нью-йоркського штабу групи почали з’являтися фотографії , “ ” Польщі. Ці настрої в той же час зовнішнє політичне , коли Нью-йоркська група у 1982 провела антикланову демонстрацію у й хотіла навіть назвати себе “Бригадою Юрія ” – – м’ясника угорської революції. Коли провела ряд “надзвичайних” міжнародних демонстрацій у 1983, до прийняття правителів до Організації Об’єднаних Націй, усе це було схоже на вітання ’ крила як “реальних комуністів-кхмерів”. У цьому випадку також несла плакати, що “вітали” реконструкцію економіки. У той же час троцькістські заклики до політичної революції, до усунення режимів у ‘ були навмисно упущені. Але починаючася – тільки один із проявів політичної деградації . Крім цього, в організації спостерігаються також зростаючі побоювання “скривдити” американську буржуазію, особливо в ті критичні моменти, коли життя американців перебуває під загрозою… Звідси надзвичайна турбота про “зоряних воїнів”, що здійснили свою останню подорож на борті , та її повернути додому американських морських піхотинців, “діючих” у в 1983 році, під час імперіалістичної інтервенції в країну. У 1984 на сторінках своєї суспільної , пропонувала “захистити” національний партійний з’їзд Демократів від міфічної погрози з боку правого крила і зайшла так далеко, що звернулася до робітничого наслідувати своєму прикладові. Ці реверанси в напрямку американської буржуазії можуть на перший погляд показатися несумісними недавнім замилуванням, лідерам. Однак досвід американської Комуністичної партії свідчить про те, що дії, погоджені лідерами за кордоном, не можуть бути сумісні інтересами робітничого класу усередині своєї країни. Песимізм щодо пролетаріату і його авангарду перетворити – звичайна історія. Коли організація не вірить у власні революційні сили, чому б, пасивними усередині країни, не передоручити революційну місію комусь ще, десь далеко – наприклад, “ Армії” в . Хоча майбутня тактика не цілком ясна, у політичному плані вони вже зв’язаними. Вони були запропонувати переконливе спростування критичному аналізу Тенденції з приводу їхніх зовнішніх політичних тригерів. Що документації про процес деградації , то вона без відповіді, тому що наші , , . Тому СЛ працює надурочно з метою створення політичного клуба і тим знищення нас, щиро при цьому думаючи, що Афганістан стане одним з пунктів. У цьому зв’язку був створений новий документ відносно , що уривки з дебатів по “” радянської армії в і також включає добірки з наших полемічних обмінів на різноманітні теми, починаючи американських морських піхотинців у та закінчуючи аварією . Ті, хто серйозно зацікавлений цією тематикою, швидше за не будуть задоволені  ,  . У Троцькістському Бюлетені 1 2, повні “ ” та по морських піхотинців у . У нас також копії повного тексту нашої полеміки щодо гасла “Хай живе Червона Армія!”. У той час як Ліга, мабуть, думає, що важливо приділяти значну кількість часу й енергії в триваючій полеміці проти наших позицій, їхнє послідовно відмовилося нами у відкритих, суспільних дебатах по кожному з обговорюваних питань. У нашому листі в Робітничий Авангард 8   : “ в , та позиції, що ті, хто відмовляються “вітати” , належать до Третього Табору, ми пропонуємо організувати суспільні дебати по – у – в Торонто в найближчий зручний для двох час”. Ми повторили цю в листі від 21 червня. Поки що , що добре , що обережність основним супутником доблесті, . У Лізі сьогодні теорія і програма стали простим інструментарієм лідера, головна якого в експлуатації своєї власної переваги. Факт в , що лідери побоюються брати участь у суспільних політичних дебатах з нами, оскільки , що не зможуть захистити “вітання” радянським , якщо тільки не поступитися теоретичними та програмними троцькізму, з яких, можливо, їхня організація виходить.